И задумавшись глубоко, глядя с высоты,
Молча смотрит на движенье нашей суеты.
Он читает наши мысли, полных пустоты,
Тех, что красят души цветом серой немоты.
Как цепляемся умело за продленье дней
И стремимся на вершину муравьиных пней.
Как завидуем нещадно тем, кто больше съел
Презирая тех, кто столь же съесть не захотел.
Мы как яблоки упали дальше от ствола
Непохожее подобье, крошки со стола.
Мы от яблони упали слишком далеко
Нам проникнуться Спасеньем очень нелегко.
И желанья, страхи, страсти в сладкой вязкости греха
Ждут сигнала к покаянью третьим криком петуха.
Может нас вторым потопом на волну взнесет
Новым Ноевым ковчегом новый Ной спасет.
Ждем потопа с ощущеньем, будто не спроста,
Все ж спасемся в том ковчеге, пусть один из ста.
И под гнетом заблуждений (хоть Истина проста!),
Нам уверовать в ту лодку легче, чем в Христа.
В томном брюхе сизой тучи копится вода
Будто стая красноперой рыбы в неводах.
Неподвижный, неподвластный праздному греху
Мелким ситом сеет воду кто-то наверху.
Царицына Полина,
Рф, Москва
17 лет. 11 класс французской школы. Первый сборник стихов "Я есть" (издательство МАИ)вышел в январе 2005 года.
Прочитано 11067 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
